ГАЗЕТА ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ "Урядовий курьер" про музей матері.

Низький уклін тобі, Мамо!
10.02.2009
Світлана ГАЛАУР

Скільки б не вклонялися своїм матерям - ми назавжди залишатимемося перед ними в неоплаченому боргу: за те, що подарували життя, вивели в люди і наставили на шлях істини. У сучасного українського письменника Віктора Гамана є повість "Беріть квіти, мадам". У ній розповідається про вдову фронтовика, яка в тяжкі роки воєнного лихоліття ставила на ноги трьох синів-сиріт. Щоб хоч якось вижити, жінка не для збагачення, а з горя й нужди вирощувала і продавала скроплені її сльозами квіти. І виросли сини, і стали порядними людьми, багато добра зробили неньці, та все ж не встигли зробити для неї всього того, на що вона заслуговувала.

МУЗЕЙ СОЛДАТСЬКОЇ ВДОВИ

Зміст цієї повісті як дві краплі води перекликається з долею самого письменника, навіть драматичнішою у реальному житті. Бо на руках неньки Віктора Гамана лишилося не троє, а п'ятеро дітей. Отож на вшанування своєї мами - українки Ганни Павлівни Гаман, вдови фронтовика Великої Вітчизняної війни, та на честь великого пошанування матерів усього світу в селищі Ков'яги у Валківському районі на Харківщині письменник і заснував Музей Матері. Тепер музеєві виповнилося 20 років.

Знайти цей унікальний і, як стверджують фахівці, поки що єдиний в Україні такий музей, зовсім неважко. Адже розмістився він у родинній садибі Гаманів - потомствених ковалів, яких ще пам'ятають і шанують у селищі й до цього часу.

- Звернете з центральної вулиці ліворуч, ото й буде Шкільна, 14, - викликалася показати шлях до музею літня жителька Ков'яг, що вийшла з аптеки. - Там на паркані побачите табличку з написом, не заблудитеся. Двері в Музеї Матері завжди відчинені, а сьогодні там стільки люду зібралося! Поприїжджали родичі, гості з Валок, Харкова і навіть з Києва. В столиці проживає один з синів, який і створив той музей за власний кошт. Внука бачила, теж приїхав з дружиною. Пам'ятаю його, ще маленьким, як проводив літо у нас, у Ков'ягах.

- А чи пам'ятаєте саму Ганну Павлівну? - запитую співрозмовницю.

- Аякже, звичайна сільська жінка. І хоча вже двадцять років спливло, як її немає серед нас, але я пам'ятаю, як гарно вона співала, а які квіти росли в її садибі - ні в кого таких розкішних не було. Що й казати, гарна була жінка, працьовита. Там і досі на подвір'ї майже все так і залишилося, як було за її життя, - син постарався...

І справді, червоний цегляний будиночок під черепицею виглядає охайно, пофарбований паркан і заметене подвір'я -здається, що з дверей ось-ось вийде господарка. Але замість неї вийшов назустріч Віктор Пантелійович Гаман.

- Наш батько Панько Гнатович Гаман загинув на початку Великої Вітчизняної війни, - розповідає він. - На згадку про нього залишилися вцілілі довоєнні фотографії, три фронтові листи та пекучий біль утрати. Нас п'ятеро дітей залишилося у згорьованої мами - двоє хлопців і троє дівчаток. Двоє з них - неповнолітні: я і менша сестричка. У 1941-му, коли батько пішов на фронт, мені три роки було і вісім місяців, а сестрі - трохи більше півтора року. Тепер часто думаю, як вижила у тій жахливій крутоверті жінка, мати з п'ятьма дітьми?.. Звідки сили брала, щоб на удовиних плечах винести важкий тягар війни й витримати післявоєнну розруху...

ОБЕРІГ ПАМ'ЯТІ Й ОСЕРЕДОК КУЛЬТУРИ

Охоче розповідає письменник Віктор Гаман і про саму ідею створення Музею Матері. Це, за його словами, особлива історія.

- Мама померла у 1988-му, проживши 83 роки. Померла у мене, в Києві, - каже Віктор Пантелійович. - Одвіз ховати її, як і заповідала, в рідне село. Там, у спадщину після смерті мами, й залишилася мені родинна садиба з добротними цегляними будівлями, в тому числі й з житловим будинком, що його я допомагав мамі зводити. Звісно, можна було б його продати - тоді ще нерухомість була в ціні. Але, продавши садибу, ми, діти, назавжди втрачаємо родинне гніздо. Варіант розділити спадщину з кровними родичами теж не спокушав, оскільки у таких випадках є ризик розбрату, а тим самим і приниження пам'яті батьків. Тоді й визріла ідея створити музей солдатської вдови. Експонати, які почав збирати, вели в глиб коріння нашого роду, до першоджерел кожного покоління Гаманів. Такими предтечами були матері. Ось так і народилася світла назва - Музей Матері.

Сьогодні він має вже п'ять залів, у яких розміщено близько тисячі експонатів з історії роду потомствених ковалів і хліборобів. Кожний з них Віктор Пантелійович збирав самотужки і сам обрамлював у рамки. Але найдорожчими були і залишаються для нього портрети мами, з яких вона лагідним і доброзичливим поглядом зустрічає кожного, хто переступає поріг садиби - музею. Тут усе залишено сином, як і було при її житті - безліч старих унікальних фотографій, вишиті маминими руками рушники, шафа з улюбленими її книгами. Щоправда, сьогодні до них додалася й низка написаних книг про маму її сином - письменником Віктором Гаманом.

- Музей Матері - це не лише оберіг пам'яті, а й єдиний осередок культури і виховання молоді в нашому селі, - каже голова Ков'язької селищної ради Віктор Путінцев. - Клубу у нас немає, лише школа і музей. На цих експонатах молодь вчиться любити й шанувати своїх батьків, зокрема матерів, гордитися своїм родоводом. Усе це сприяє піднесенню національної свідомості, вихованню любові до рідного краю. Одне слово, цей музей уже давно став осередком краєзнавства для учнів місцевої та сусідніх шкіл.

З книги численних відгуків, що лежить теж на раритетному маминому столі, видно, що музей відвідують не тільки місцеві школярі. Тут свого часу побувало чимало знаменитостей. Зокрема й Микола Манойло - народний артист України та СРСР, народний художник України, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка Іван Марчук, який відгукнувся про музей так: "Він дивує і вражає, як душа його засновника".

Якраз на ювілейні іменини Музею Матері листоноша принесла конверта з вітальною телеграмою від поета-академіка, голови Українського фонду культури Бориса Олійника. Не залишилися осторонь і земляки. Серед багатьох їхніх дарунків було й свіже перевидання книги директора Валківського краєзнавчого музею, заслуженого працівника культури Тамари Поліщук про Голодомор 1932-33 років "Столиця відчаю", яке вручила авторка. А сам Віктор Гаман презентував Музею Матері спеціально видану до 20-річчя його заснування нову книгу "Беріть квіти, мадам", включивши до неї однойменну повість, навіяні маминими розповідями ранні оповідання та публіцистику.

ЗВЕЛИЧМО НЕНЬКУ ВСЕНАРОДНО!

- Найбільше непокоїть, - ділиться своїми думками Віктор Гаман, - як зберегти моє дітище - Музей Матері. Створив його власним коштом і підтримую самотужки впродовж усіх цих років. Поки живий-здоровий, а мені вже минуло 70, продовжуватиму робити це й далі, хоча й мешкаю в Києві. Але ж я не вічний. Тому й клопочуся перед місцевою владою, щоб зробити його філіалом Валківського краєзнавчого музею.

Громада, що зібралася на урочистості з нагоди 20-річчя музею в просторому залі місцевої школи, бо сам музей не зміг умістити всіх бажаючих, пристала на пропозицію письменника Віктора Гамана адресувати Президенту, Прем'єр-міністру та Голові Верховної Ради України колективного листа-звернення про підтримку створення у Києві Національного музею Матері та монументального всеукраїнського народного пам'ятника матері-українці, бо вона заслуговує такого пошанування. "Ми, учасники урочистостей, - говориться у прийнятому громадою зверненні, - ще раз переконалися в тому, що якби кожна сім'я зуміла творчо увічнити свій родовід, ми мали б винятково цінну історію українських родин".

Кошти на цю благородну справу громада запропонувала зібрати за добрим народним звичаєм - хто скільки дасть.